“Вбили твого чоловіка, бо він нацист”: російські солдати ґвалтували мене, поки мій маленький переляканий син плакав

“Вбили твого чоловіка, бо він нацист”: російські солдати ґвалтували мене, поки мій маленький переляканий син плакав

Жінка, чия справа може бути розглянута першою у розслідуванні військових злочинів, розповіла Кетрін Філп, що з нею сталося.

Наталя говорить приглушеним голосом, боячись, що Олексій, її маленький син, прокинеться і дізнається страшну правду. Про те, чому їм довелося тікати з дому біля соснового лісу, який збудував для них батько. Про те, що зробили з нею люди зі зброєю, поки хлопчик сидів і плакав у темній котельні. Про те, хто залишився лежати у них на подвір’ї, коли вони йшли з дому.“Він багато чого не розуміє”, — пояснює вона телефоном із мирного міста, куди разом із сином евакуювалася три тижні тому зі свого села під Києвом. “Тут на дитячому майданчику він підходить до людей і каже, що нам довелося покинути нашу оселю, бо була війна і в будинку були бандити, а тато залишився. Він не знає, що його батько мертвий”.

Наталя — це не її справжнє ім’я, і її сина звуть не Олексій, але це імена, які вона обрала, щоб розповісти історію про те, як їхнє життя було перевернуте з ніг на голову російськими солдатами, які вторглися до їхнього будинку, пограбували його та застрелили її чоловіка, після чого безперервно ґвалтували її протягом кількох годин 9 березня.Українська влада повідомляє про систематичні сексуальні домагання до жінок з боку російських військових, які вторглися до України. Зґвалтування додалися до жорстокого та архаїчного арсеналу російської армії. Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба пообіцяв домагатися справедливості у Міжнародному кримінальному суді після того, як 2008 року зґвалтування було визнано воєнним злочином.Випадок із Наталею може стати першим процесом. Минулого тижня генеральний прокурор України Ірина Венедиктова оголосила про початок першого офіційного розслідування ймовірного зґвалтування російськими солдатами після того, як вони застрелили її чоловіка. Жінкою, ім’я якої залишилося невідомим, була Наталя. Вона погодилася вперше розповісти свою історію The Times, щоб розвіяти чутки про те, що повідомлення про зґвалтування з боку російських солдатів надто шокують, щоб бути правдою.33-річна Наталя та її 35-річний чоловік Андрій мешкали у невеликому селі неподалік села Шевченкове Броварського району під Києвом, де пара вирішила побудувати свій перший спільний будинок поряд із густим сосновим лісом.“Ми планували дитину і мріяли про наш перший будинок”, — згадує вона у довгій телефонній розмові з Тернополя, міста, де вона зараз має притулок. “Ми хотіли жити ближче до природи, тому не жили в місті. Мій чоловік вклав усе своє серце і душу в будівництво дому, і все було зроблено з натурального дерева та каменю. Ми навіть ходили до лісу збирати сміття, залишене іншими людьми”.Бровари були одним із перших полів битв російських військ, які прагнули штурмувати Київ. 8 березня, дізнавшись, що до села увійшли росіяни, подружжя повісило на ворота біле простирадло, “щоб показати, що тут тільки сім’я і ніхто не хоче зла”.Наступного ранку вони почули одиночний постріл біля будинку і звук воріт, що виламують. Вийшовши з будинку з піднятими руками, вони побачили групу солдатів, один з яких все ще тримав гвинтівку, спрямовану на їхнього мертвого собаку, що лежав у дворі. “Вони сказали, що не знають, що тут є люди, що не хочуть нічого поганого”, — розповіла Наталя. “Всі звичайні казки, “ми думали, що йдемо навчання, ми не знали, що нас відправлять на війну”.

Згодом солдати вирушили на пошуки бензину для квадроцикла, який вони вкрали у сусідів. Командир скоса подивився на Наталю, назвавшись Михайлом Романовим, сказавши, що якби не війна, у них би обов’язково був роман.“Був ще один хлопець на ім’я Віталій, який вибачався за собаку. Ще у своєму рідному місті, він сказав, що вони з дружиною займалися собаківництвом”, — розповіла Наталя. “Михайло в той момент здавався трохи п’яним. Я попросила їх піти, тому що мій син злякався, йому лише чотири роки. Я сказала їм: “Ви можете піти, ви перевірили будинок і тепер просто лякаєте дитину”.Командир розлютився, побачивши в машині Андрія камуфляжну куртку, і відкрив по ній вогонь, а потім погрожував підірвати машину Наталі гранатою. Вона благала його не робити цього, але він вихопив ключі, завів двигун і врізався у стовбур дерева, яке впало, перш ніж піти. Після настання темряви подружжя почуло шум біля воріт, і Андрій вийшов перевірити, що відбувається, залишивши двері відчиненими.“Я чула одиночний постріл, звуки воріт, а потім звук кроків у будинку”, — розповіла Наталя. Це був Романов, який повернувся з іншим чоловіком років двадцяти, у чорній формі: “Я закричала, де мій чоловік, потім виглянула і побачила його на землі біля воріт. Цей хлопець більш молодший приставив пістолет до моєї голови і сказав: “Я застрелив твого чоловіка, бо він нацист”.Наталя сказала синові залишитися в котельні, де вони ховалися від обстрілу. “Він сказав: “Тобі краще заткнутися, або я візьму твою дитину і покажу їй мізки його матері, розкидані по всьому будинку”, — згадала вона, її голос вперше затих. “Він сказав мені роздягнутися. Потім вони обоє зґвалтували мене один за одним. Їм було байдуже, що мій син плаче в котельні. Вони сказали мені заткнути його та повернутися. Увесь час вони тримали пістолет біля моєї голови і знущалися наді мною, кажучи: “Як ти думаєш, вона смокче у нього? Вбити її чи залишити живою?”За деякий час чоловіки пішли, і вона пішла до свого сина, який завмер від страху і відмовлявся рухатися. Приблизно за 20 хвилин вони повернулися і знову зґвалтували її. “Коли вони повернулися втретє, вони були настільки п’яні, що ледве трималися на ногах”, — розповіла Наталя. “Зрештою, вони обоє заснули в кріслах. Я прокралася до котельні і сказала синові, що нам треба бігти дуже швидко, інакше нас застрелять”. Цього разу він мовчки пішов надвір.Наталя продовжила: “Поки я відчиняла ворота, мій син стояв поруч із тілом батька, але було темно, і він не зрозумів, що це його батько. Він сказав: “Нас застрелять так само, як цю людину тут?”

Навіть після їхньої втечі через поля до сусіднього будинку, а потім до Броварів наступного дня, і далі до західної Львівської області, Наталя не змогла повідомити синові про вбивство батька. У Броварах вона зустрілася зі свекрухою, яка відправила її до міста під Тернополем, куди вже евакуювали сестру чоловіка з дітьми. Саме вона закликала Наталю повідомити про зґвалтування та вбивство чоловіка до поліції.“Я могла б промовчати, але коли ми приїхали до поліції, сестра мого чоловіка змусила мене говорити, і шляху назад не було”, — сказала вона. “Я розумію, що багато людей, які постраждали, будуть мовчати, бо бояться. Багато людей не вірять, що такі жахливі речі трапляються. Одна з жінок, з якими я була, згодом надіслала повідомлення місцевій групі, і люди сказали: “Досить вигадувати історії”.Вона впізнала Романова за профілями у соціальних мережах і потім дізналася, що його звинувачують у численних нападах. Вона не знає особи другого ґвалтівника, але знає лише те, що вона єдина жертва, яка може його впізнати. Минулого тижня з нею зв’язалися, щоб повідомити, що чоловіка, якого вважають Романовим, було вбито українськими військами в Броварах, “але я досі не знаю напевно, чи це правда”.У Тернополі, коли вона веде Олексія на дитячий майданчик, він каже іншим дітям: “Мого улюбленого собаку вбили”. Про тата він не знає. Навіть якщо ми йдемо до магазину, він просить мене купити йому пончик. “Купи пончик для тата”.24 квітня у них була би річниця весілля. Тіло її чоловіка досі не знайдено. “Ми не можемо його поховати, ми не можемо потрапити до села, бо село все ще окуповане”, — сказала вона. Навіть якщо його звільнять, вона не знає, чи повернеться туди. “Спогади важкі”, — сказала вона. “Не знаю, як я з усім цим житиму, але я все одно розумію, що цей будинок для нас побудував мій чоловік. Я б ніколи не змогла змусити себе продати його”.

Leave a Reply

Your email address will not be published.